News:

×

Предупреждение

JUser: :_load: Не удалось загрузить пользователя с ID: 344

Вчасно згадана історична пам’ять

06.12.2018

Вчасно згадана історична пам’ять

Христина ГРИЩУК

За останні чотири роки вчасно прийшло націо-пробудження – так і хочеться називати різкий підйом від темної ночі в українському сні-жахів історичних . Попри те, що визнання на міжнародному рівні Голодомору геноцидом, проблеми із захистом національної пам’яті є. Чи можна навчити українців єдино правдивої історичної пам’яті? Хто ж має стати цим Провідником по темних коридорах Тих Часів.

Збереження та актуалізація homo-націоналікус, перетворення її на чинник національної ідентичності, освіти та виховання молоді – це стало основним об’єктом уваги у сфері культури. І тут Віктор Ющенко заслуговує історичної шани. Бути причетним до масштабних проектів культурного, мистецького, історичного характеру стало почесною та відповідальною місією. Та , звернемо увагу, ще й справою модною серед відомих меценатів, які нарешті діляться своїми дарами на користь громади. Вважаймо, що ми їм повірили, що це тільки початок...

В інтерв’ю для радіо «Свобода» письменниця Любов Голота ще три роки тому сказала що, не може жити людина, в пам’яті якої генетично є утробний страх.
«Якщо ми говоримо про якісь цінності демократичні, про свободи людські, то ми повинні говорити про те, що українці боролися самі зі собою, бо вони не давали... цілі покоління, які не могли говорити правду про життя свого народу».

Для української історичної пам’яті важливе міжнародне визнання так само, як нашу державу було важливо щоб визнали в 1991 році, так само і важливо, щоб історичну пам’ять визнали на міжнародному рівні. Також важливо, щоб і самі українці нарешті цікавлися єдино правдивою національною історією.

Із часів Другої світової війни в Україні збереглося немало приводів для суперечок. Єдиної думки з таких питань, як, наприклад, на чиєму боці під час війни були члени ОУН-УПА, немає досі навіть усередині незалежної України.

Пам’ять без міфів і "постміфів"

«Українська історична пам’ять повинна бути єдиною», - переконанийв. о. голови Інституту національної пам’яті Ігор Юхновський. Лише за таких умов вона здатна поєднатися з історичною пам’яттю Європи. Зверніть увагу, що українці служили в арміях усіх держав-окупантів, проте завжди почувалися у цих військах чужими. Звісно, навряд чи вдасться перебудувати суспільну думку докорінно, проте важливо припинити формувати міфи й стереотипи. Водночас визнаймо, Україна не може сформувати просту історію. Незалежно від того, під яким кутом висвітлювати події в – однаково є певні епізоди, які аж ніяк не вдасться розтлумачити однозначно. Історики погоджуються: досі в Україні немає єдиної історичної пам’яті.

Та передове завданням залишається: хто має навчати українців вже тепер, різними способами, не чекаючи спокійніших часів. Треба також показати історію не лише етнічних українців, а й народів, які заселяли Україну і увійшли в спільну історію й як пам’ять нації. Також українців, які жили закордоном.

В Україні 2006 року створили Український інститут національної пам’яті (УІНП) — центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом. Основними завданнями Інституту задекларовано: посилення уваги суспільства до історії України, забезпечення всебічного вивчення етапів боротьби за відновлення державності України у XX столітті та здійснення заходів з увічнення пам’яті учасників національно-визвольної боротьби, жертв голодоморів та політичних репресій. Український інститут національної пам’яті має провокувати громадську дискусію, як робить це подібний інститут у Польщі. Працівники польського інституту, скажімо, на головних площах міст виставляють великі фото, величезного розміру плакати, різного роду тексти. Інститут дозволяє собі публікувати контраверсійні статті, які потім науковці широко обговорюють на телепрограмах. Разом із медіа провокує людей до думання і вирішення проблем».

Для освіти юних продюсерів історичних знань у країнах Європи й США зазвичай розробляють разом із методистами й дитячими психологами набори шкільної наочності: плакати, фото, карти, дидактичні матеріали, методички для вчителів. У Польщі розтиражували вже три такі комплекти: про 1939 рік, трагедію на Волині й Голокост. УІНП поки що нічого такого не видав. Хоча відповідних фахівців в Україні не бракує.

Як досягнення, згадаймо що у Львові діє експозиція на місці колишньої катівні, яка відкрита майже щоденно, для зацікаввлених дізнатися про жертви окупаційних режимів. Національний меморіал «Тюрма на Лонцького» з підпорядкування Службі безпеки України. Зараз його планують передати ще й до Українського інституту національної пам’яті. Схожі музеї є у Литві, Польщі. В Україні такий перший. Те, що в ньому є дуже вражає і це потрібно за будь-яку ціну відновити і, найперше, показувати молоді. В тому випадку й зацікавлених стане більше.


Саме літературних текстів для популяризації національної пам’яті бракує українцям


Катажина Котинська , перекладач, професор Ягеллонського університету з Польщі зауважує, що в Україні українська історична пам’ять в новому романі Оксани Забужко «Музей покинутих секретів» : « Цей роман – про пам’ять. Про українську історичну пам’ять, внаслідок історичних колізій пошматовану, спотворену, викривлену. Про пам’ять, яку, незважаючи на всі індивідуальні, часто справді героїчні зусилля, ніколи й нікому вже не вдасться повністю реставрувати. Не всі покинуті секрети пощастить розшукати, не в усіх ямочках – навіть якщо успішно розшукати – вони вціліли. А крім того –„Музей” вперше в українській літературі подає під однією обкладинкою таку панораму українського суспільства. Розкошуйте мовою героїв, розкошуйте майстерно використаними деталями побуту: від Заходу і до Сходу, від 30-х рр. ХХ ст. і майже до наших днів».

Тому шукайте, перш за всіх, особисто. Єдино національна пам’ять є. Виходьте зі тих темних закуткув – немає чого нам там шукати. Наш народ просвічений, як-не-як має більше спільного. Не шукаймо того, що різнить.

Двері до правдивої історичної пам’яті обов’язково відчиняться. Тільки ключі мають носити справді гідні Провідники.


О проэкте

ИНФОКЗ.НЕТ! На сегодняшний день информация доноситься до людей в различных формах и объемах – через телевизор, газеты, интернет, посредством рекламы на улицах, в метрополитене и так далее. Одному человеку усвоить абсолютно все невозможно, так как скорость появления новых данных с той или иной сферы просто фантастическая. Главное уметь выбрать важное и донести это людям. Мы создаем информацию для людей.